Сторінками історії

Дворічна заснована близько 1660 року. Виникнення її, як і багатьох інших міст і слобід на території Слобідської України, було пов’язане з масовим переселенням сюди козаків і селян у 60—70-х рр. XVII століття з Правобережної України.

Уже в 1732 році у Дворічній існувала початкова школа, в якій навчалося грамоти лише кілька дітей. Трудове селянство не мало доступу до освіти. Церковнопарафіяльна школа, відкрита у Дворічній у 1782 році, понад сто років була єдиним навчальним закладом. Лише в 1835 році в селі відкрили однокласне училище, перетворене через півстоліття (1890 року) на двокласне. Двоє вчителів навчали тут 110 дітей з усієї волості.

У 1924 році в Дворічній почав працювати лікнеп. За три роки було досягнуто відчутних наслідків: наприкінці 1927 року майже половина дорослого населення стала грамотною. Лікнеп, школа для дорослого населення, шефство міських навчальних закладів над селом були першими кроками влади у боротьбі з неписьменністю.

У 1927 році у Дворічній було відкрито 7-річну трудову школу. Через десять років на базі семирічки створено середню школу. Для неї було споруджено двоповерховий будинок. Після закінчення школи молодь ішла вчитися у вищі і середні спеціальні учбові заклади.

Учителі Дворічанської школи. Передвоєнне фото.40-і роки ХХ ст.

Польова Ніла Ягорівна, Марія Кирилівна Сазонова, Плескач Єлизавета Костянтинівна, Бабич Галина Тимофіївна, Костенко Марія Олександрівна , Дудченко Ганна Лук'янівна, Марія Афанасівна Крейдун.

Мирне життя дворічан порушила війна, нав’язана нашій країні фашистською Німеччиною. Дворічна була окупована гітлерівцями протягом 8 місяців — з 24 червня 1942 року по 2 лютого 1943 року. Багато закладів району призупинили свою діяльність. Але , що стосується шкіл, то в більшості з них заняття не припинилися. У лютому 1943 року район було звільнено і заняття в школах продовжились в звичному режимі.

Тяжкими були часи окупації та післявоєнні роки для вчителів і школярів. Не вистачало підручників, зошитів, чорнил, канцелярського приладдя. Учні писали в зошитах з газет і журналів. Чорнила виготовляли з бузини та столового буряку. Окрім того, нічим було опалювати приміщення шкіл. Для топки використовували лозу, стебла соняшника, солому. Учні сиділи за партами вдягнені. Вчителі самі й заготовляли дрова на опалення шкіл.

Процес будування системи освіти у післявоєнний період ускладнювався рядом факторів, спричинених розрухою, голодом, великою кількістю безпритульних дітей . В післявоєнні роки діяв дитбудинок у Дворічній ( на перехресті вулиць Червоноармійська і Осеніна).

У Дворічній школа працювала й під час окупації. Відомо, що в цей період директором школи була Довгопола Ольга Дмитрівна, а вчителював Шутько Олексій Олексійович.

Протягом 1944—1950 рр. у Дворічній були відбудовані або заново побудовані електростанція, цегельний завод, лікарня, поліклініка, дитячий садок на 125 місць. Приділялось багато уваги відбудові культурно-освітніх та навчальних закладів. У ці роки дворічани збудували середню школу.

Директором школи в Дворічній після звільнення стала Галина Іванівна Марченко, але вже в вересні на цю посаду було призначено Анастасію Степанівну Ситник, яка була директором до 1953 року. За свою самовіддану працю вона була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. У цей період завучем школи працює Олена Тарасівна Мантурова. Серед вчителів, які працювали у той час вчителі математики Марія Григорівна Кривохижина (1958-1963рр. займала посаду директора школи), Дар’я Максимівна Юрченко та Наталія Михайлівна Прядкіна ( нагороджена орденом Леніна), вчитель російської літератури Печеніжська Наталія Михайлівна, вчитель музики і малювання Микола Іванович Печеніжський, вчитель хімії Степанида Дорофіївна Кіптіла, вчитель української мови та літератури Зінаїда Йосипівна Перцухова та ін.

Учителі та випускники Дворічанської школи. 1959 р.

У 50-70 ті рр. директори школи часто змінювалися (Марія Григорівна Кривохижина 1958-1963рр.(нагороджена орденом « Знак Почета», двома медалями « За доблестный и самоотверженный труд в период Великой Отечественной войны» та «За трудовую доблесть»),Євгенія Андріївна Третякова 1953-1958, 1963-1967( нагороджена орденом « Знак Почета» (1963)і медаллю Макаренка ( 1965р.)); вчитель іноземної мови Георгій Васильович Павленко 1967-1972 ; під час керівництва Г.В.Павленка був збудований інтернат для дітей на 120 місць, пізніше насаджений садок біля школи та об лаштований шкільний стадіон;).

З 1968 року Дворічанська школа стає єдиною трудовою політехнічною. Було введено два профілі поглибленого трудового навчання ( автосправа і швейна справа). Після закінчення школи діти отримують свідоцтва майстра – швеї з пошиття легких жіночих суконь та водійські права категорії «С» (перший випуск водіїв відбувся в 1976 році). У цей час для учнів 7-9 класів в школі створена виробнича бригада, яка займається вирощуванням овочевих культур на площі 14 га . Бригада створена на базі господарства к-пу ім. Шевченка. Для школярів поблизу тракторної бригади колгоспу збудовано табір ( 1972р.) праці і відпочинку, який працює в три зміни.

З 1972 року директором школи призначено Луїзу Дмитрівну Дякун . В цей час при школі створено клуб інтернаціональної дружби (1975р.), керівником якого стала вчитель іноземної мови Валентина Іванівна Котенко ( заслужений вчитель УРСР). Діти листуються зі своїми ровесниками з республік колишнього Радянського Союзу, Чехії, Болгарії, НДР. З 1976 року в школі розпочинається пошукова робота ( створена група «Пошук»)під керівництвом Валентини Пилипівни Сірик та Наталії Олександрівни Долгої. Пошуковці займаються розшуком родичів загиблих на території району у роки війни солдат, встановленням імен невідомих солдат, встановленням місць поховань дворічан та ін. роботою.

Весна, 1977 рік. Директор школи Дякун Людмила Дмитрівна, директор Дворічанської школи понад двадцять років...

На цей період припадає відкриття нового приміщення школи (1977р.) на 640 місць зі столовою та спортивною залою. В цьому ж році школа стає школою з продовженим днем.

З 2020 року Дворічанська загальноосвітня школа переорганізована в Дворічанський ліцей Дворічанської селищної ради Куп’янського району Харківської області.